Притча про щастя

Якось йшов дорогою старий мудрий чоловік, розглядав природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах величезний тягар. Було помітно, як у нього від такої тяжкості ноги підкошуються.

— Чому ти прирікаєш себе на таку тяжку працю та страждання? – спитав старий.

— Я страждаю на те, щоб мої онуки та діти були щасливими,— відповів бідолаха. — Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід — заради батька, батько — заради мене, а я страждатиму заради щастя моїх дітей.

<— А хтось у вашій родині був щасливим? — поцікавився мудрий співрозмовник.

— Поки що ні, але діти та онуки напевно стануть щасливими! — замріяно вигукнув чоловік.

— На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! — зітхнув старий мудрий чоловік. — Спершу треба навчитися бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити дітей щастям. Це і буде твій найцінніший подарунок.